Вперше Поморяни згадуються 3 січня 1446 року в книгах галицького суду.
Середина XV століття — власником був шляхтич Грицько Кердейович. Наприкінці XV століття маєтність перейшла до Жигмунта Сененського. 1494 року шляхтич Ян Сененський набув половину замку та місто Поморяни з передмістями.
Місто було в руках представників роду Сененських до 1619—1620 років, коли ці землі купив Якуб Собеський — батько майбутнього короля Польщі. Якуб Собеський сприяв розвитку міста, поновив Магдебурзьке право, заклав костел і церкву, наділивши їй стільки землі, скільки зміг зорати плуг за два дні (легендарні подробиці, що на казковому скелеті обростають плоттю бувальщини), заснував притулок для убогих і старців. Після смерті Якуба Собеського замок перейшов у власність його дружини Теофілії, від неї до сина — звитяжця під Віднем короля Яна III Собеського. Навколо міста було насипано вали і викопано рови, направлені замкові мури.
Завдяки розумному розташуванню замок неодноразово витримав затяжні облоги турків і кримських татар. Так, 1672 року, коли Золочівський замок зруйнували яничари, поморянська твердиня вистояла перед численними військами. Під час другого походу турків на Львів 1675 року залога замку, не маючи достатньо сил для оборони, покинула таємним ходом фортецю, вийшла до лісу і заховалась у Свірзькому замку. Залишений напризволяще замок цілком спустошили, невдовзі його відбудував тодішній власник Ян III Собеський. 22 серпня 1684 року Ян Собеський підтвердив для містечка Магдебурзьке право й надав герб із зображенням святого Івана Хрестителя (з Божим ягням біля ніг) на блакитному тлі.
Фортецю знов зруйнували 1684 року кримські татари. Після цього замок витримав всі татарські напади й облоги 1687—1695 років; по смерті короля переходив від одних власників до інших, дуже підупав і почав втрачати вигляд фортеці.
Від 1740 року Поморяни були власністю Радзивіллів, 1789 року перейшли у власність Прушинських. У 1940—1941 та 1944—1959 роках були центром Поморянського району.
